Тарас, якого ми не знали...

Тарас, якого ми не знали... Забудьте про сумного дядька в кожусі. Тарас Шевченко був стильним європейським чоловіком! Модний. Освічений. Бунтар з вогнем у очах.

Він не сидів склавши руки. Він ламав стереотипи! З кріплення став зіркою аристократичних салонів. Душа компанія. Людина, яка знала ціну свободи.

Народився в родині кріпаків, але не злиденній. Батько чумакував — був далекобійником свого часу. Дід і батько вміли читати. У заповіті Тарасового батька були такі слова: “Синові моєму Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно. З ним буде або щось дуже добре, або велике ледащо».

У 8 років Тарас — єдиний серед братів і сестра — пішов до школи. Перший його заробіток – допомога священнику у відспівуванні небіжчиків.

У 12-15 років Тарас був готовий ходити селами 15–20 км, шукаючи собі наставника в малюванні. Це – про його шалену жагу до знань.

Шевченко був селф-мейд-меном задовго до появи цього терміну. Народився кріпаком, а помер – Генієм! За викуп із кріплення заплатили 40 тисяч доларів у його сучасному еквіваленті. Тому що він був того вартий!

Це був європейський інтелектуал: Тарас навчався в Академії мистецтв, отримав медалі, створив понад 1300 мистецьких творів. Його перший "Кобзар" розкупили за два тижні — справжній бестселер!

Шевченко носив модний одяг. Заробляв непогані гроші. Ходив на вечірки. Закохувався. Грав у карті. Фліртував із жінками. Розмовляв кількома мовами.

Особисте життя було сповнене драматизму. Сошенко, який допоміг звільнити Тараса, і сам Шевченко закохалися в одну дівчину — Марію Європеус. Вона обрала Тараса. У ньому була закохана князя Варвара Рєпніна — онука Кирила Розумовського. Але жодної стосунки не склалися.

Його любили жінки. Його поважали аристократи. Його боялася російська імперська влада. Він був небезпечним для росії – бо розпався у серцях українців вогонь свободи.

Йому заборонили писати й малювати? Він продовжував таємно! Його відправили в солдати? Він не зламався. Його намагалися стерти з пам'яттю народу? Не вийшло!

Він не боявся говорити правду. «Боритеся – поборете!» – його слова прозвучали на Майдані 2014 року. Пророчі слова. "Вогонь запеклих не пече" – повторюють українські війни на передовій сьогодні. Його вірші – не музейні експонати. Вони – зброя. Вони – ліки. Вони – голос, який кліче до свободи.

"Свою Україну любить. Любіть її... Во врем'я люте. В останню тяжку хвилину за нею Господа моліть." Ці слова відвідані в наших серцях. Коли українці читають "І на оновленій землі врага не буде, супостата", вони вірять, що так і буде. Коли повторюють "Боритеся – поборете", вони знають, що переможуть.

Справжній Шевченко – це не пам'ятник, не скам'янілий бюст. Він живий. Він у кожного, хто бореться за Україну.